Храплива Леся - Крути (1972)



Сипле сніг:
М'який, ласкавий,
Білий сніг.
Всі долини засипає,
Вже й нема доріг.
Рівномірно, безупинно
Налітає, що аж страх:
Щоб наш спомин не загинув,

У сніжинках,
У крижинах,
В молодих серцях.

Так давно і так далеко...
— Чуєш?
Чуєш битви клекіт
У сніжаній млі!

Здаля станція чорніє,
В'ються зимні рейки-змії,
Світ захлинувся в завії...

— Там, ось там — вони!

— Наші!
Такі, як з нами, у школі:
Ганяють м'яча по спортовому полі,
З нами танцюють під звуки пластинок.
Ледве видні в снігу...
— Приціл!
— Наказ!
І — постріл!
— А що, коли згинуть?
Впав один!
Криваве чоло
Розцвітає на білому полі...

— Лиш один?
— Що — один?!
Стоять на сторожі волі!

Смалить холодний метал
Скостенілі руки.
Над колискою в них
Ще козацькі шаблюки,
Над труною у них...

Скільки ж їх?
Згублені чорні цятки
У всесвітній завії.
За плечима в них —
Київ від жаху німіє:
— З Бахмача йде Муравйов!
— Арсенал вибухає криваво!..
На незвичних плечах
Спочиває сьогодні Держава.
Невправна сьогодні рука
Накладає стрічки кулемета...
Летять із Берестя вістки
І скиглять, наче птиці, на лету:
— Пи-тає-світ, Роз-ка-жіть! —
Стукотять телеграфів питання,
— Чи-Ки-їв-ще-нані?... Стогоном їм:
— Київ наш, пе-ре-ка-жіть!..

А надія остання:
Триста гарячих сердець —
Ранку непевне світання...

Роздирають повітря іскристо:
— Приціл!
— Готові! Вистріл!

Це — Крути:
Пліч-о-пліч зійшлося минуле з майбутнім.
В ніч котру вже безсонну,
Що довго її не забути,
Світ підпис кладе під порукою миру.
Усмішки... Прихильні усі,
Вітають послів України.
Дроти гудуть звідусіль,
Вістка у Київ спішить,
Невідібрана гине:
Київ мовчить...
А під Крутами
В снігу покинені квіти:
Милі дівчат,
Сестрам брати,
Матерей постріляні діти:
Наші...

Зловіщими рейками
Мчаться вагони ворожі...
Ніхто не перейме,
Ніхто не поможе:
В постелі білій сплять
І тиша над ними,
Як колись була,
В невоєнні зими...

***
Сходить весна.
Рушив прадавній Дніпро.
На Хрещатику знов забруньчіли каштани.
Наближаються валкою з Крут
Під вагою несвітською сани.
У чорноземі риють сліди:
Невигійні, болючі.
Розцвітають шликами сади
І піснями козацькими кручі.
Прадідівські шаблюки в руці,
Паполомою сідлані коні.
Київ весь за трунами гряде,
У німому поклоні.
Під Центральною Радою
Море народу.
Перед ворота
Грушевський виходить,
Що стародавнього знав таємниці,
Привітати борців
На порозі столиці.
У майбутні віки
Його погляд одвертий:
— «За Вітчизну хто вмер,
Той не знатиме смерти!»
На Аскольдів заквітчаний горб
Піднімаються сани.
Розвивається Київ старий —
Молодими листками.


 

Учасники бою

  • An Image Slideshow
  • An Image Slideshow
  • An Image Slideshow
  • An Image Slideshow
  • An Image Slideshow
  • An Image Slideshow
  • An Image Slideshow
  • An Image Slideshow
  • An Image Slideshow
  • An Image Slideshow