Завидович Роман - Незнаному Срільцеві



Він зрозумів великий поклик хвилі,
Народу син, унук дідів своїх,
Бо присягав на батьковій могилі,
Обороняти рідний свій поріг.

Він зрозумів великий зов Народу,
Як задзвонили коси Нових Жнив,
Бо надив серце теплий волі подув,
А шум подій окрилював, п'янив.

І Він пішов, спокійний і незнаний
У клекіт бур і бою дикий вар,
Своїх зусиль і поривів останніх
Батьківщині зложити світлий дар.

А Чин Його горів святим вогнивом,
Як вістрями, стиналися бої,
В ньому Народ вставав крилатим зривом,
В ньому надії колосив свої.

І Він упав — у дні димами тьмяні,
Коли п'янів червоним варом
Жнець — І відійшов непізнаний, незнаний
Тим, що лишилися, Невідомий Стрілець.

Про смерть Його шептатимуть з жагою
Маківка, Київ, Крути і Базар.
Коли розстрільні рвалися в пробою,
Як плив степами чад тифозних хмар.

А Чин Його зніматимуть на зорі
Будучі дні гарячі і дзвінкі,
Щоби світив з міжзоряних просторів
Вогнем завзяття, славою віків.

І хоч Його ніхто не буде знати,
Запише час, яких батьків Він син —
Ім'я Йому: Безсмертная Посвята,
Його рідня — це Слава, Воля, Чин.