Соколенко Герась - Балада (1941)

Герась Соколенко

Скільки днів пропливло
І ночей,
Скільки сліз
Із блакитних очей.
В небі косим серпом
Молодик.
І встає 18-й рік.

Віє січень.
Снігів океан.
Незабаром світання.
Туман…
А з туману,
Що з пітьми тече,
Юний лицар встає
Із мечем.

Його клич пробива
Далечінь,
І підноситься
Триста мечів.
Триста гострих мечів
У руках,
А над ними
Простреляний стяг.

Він горить,
Він розносить пожар.
Та круг нього
Збіговище хмар.
Це синів
Батьківщина зове.
Чорна туча від сходу
Пливе.

Її ім'я страшне –
«Більшовик».
І встає 18-й рік.

Віє січень.
Снігів океан.
Незабаром світання.
Туман…
А з туману,
Що з пітьми тече,
Юний лицар встає
Із мечем.

Грізний клич пробива
Далечінь,
І підноситься
Триста мечів.
Це виходить
Загін юнаків
Проти диких
Московських полків

І вмирає
В нерівнім бою
За народ і вітчизну
Свою.
За степи
І за шелест дібров
На світанку проллялася
Кров,

Що у пам'яті
Житиме вік.
І встає 18-й рік.

Віє січень.
Снігів океан.
Зарум'янене небо.
Туман…
А з туману,
Що струменем б'є,
Юний лицар з могили
Встає.

Його клич
Потрясає віки.
І з могили встають
Юнаки.
Вони зір повертають
На схід,
І крокують
Рядами в похід.

Голубими просторами
Йдуть
У далеку
Тернистую путь.
Йдуть
І пісню несуть на устах,
І хвилюється море
Повстань.

Буде бій грозовий.
Чую зов –
Це на подвиг
Зове їхня кров.