Коли змагалися ранені дні
З важким питанням: «Бути чи не бути»,
Тоді упали пристрасні вогні
На Крути...

Лише ряди хоробрих юнаків...
Лиш кріс в руках — у серцю жар любови.
«Ми зломимо проклін важких віків —
Окови!»

Із шумом впав грізний залізний град,
Хитнулися борців прорідлі лави.
«Ніхто із нас не вернеться назад!
До слави!»

І втихло все... Лиш в білому снігу
Посіяв хтось дивні, червоні квіти.
І вихор знов почав у мертвому степу
Шаліти...

Червоним квітом сплачена ціна
За віщу відповідь питання: «Бути!»
Горить безсмертна зоряна луна
Крізь Крути!