В Київ приїхав без ніяких пригод. Ближче столиці вагони виповнились людьми з мішками, торбами, корзинами. Село їхало до міста мінять продукти на городські вироби.

Прислухуючись до розмов, переконався, що подорожні живуть переважно інтересом сьогоднішнього дня. Розмови між ними велись коло ціни на масло, сало, борошно, де. можна набуть мануфактуру, підметки, білизну, гвозді і т. п.

Деякі порушували теми політичні. Тут було більше завзяття, огню. Центральна Рада не мала популярності. Люди не розуміли того, що робиться, і по-своєму поясняли, наприклад, "самостильність" чи "Генеральний секретаріат".

Само слово "генерал" значило "поміщик", "буржуй", "нагайка", "в'язниця". Совнарком починав збирать з засіяного зерна урожай ядовитої свідомої брехні. Сумно на душі…

На пероні народу повно. До потягу сідають молоді люде з рушницями, чимало в штатських шинелях і студентських шапках. Тягнуть кулемети. Окремо стоїть коло 50 чол, колона в 4 ряди, з ними 2 офіцери і 2 "максими". Добре одіті, рушниці і кулемети блистять. Добрий взвод! Підходжу ближче, питаюсь, яка частина і де їде. Старший з виду запитав, хто я такий. Пояснюю.

Грузиться студентський курінь, а їде в Конотоп. Їхня колона є взводом 2-ї юнацької школи. Долучається добровільно. На Конотоп наступає Червона гвардія. Совнарком і Центральна Рада в стані війни. Полки Київського гарнізону оголосили нейтральність і одмовили вирушення проти червоних. Цього не ждав. Впросивсь, щоб їхать з цими юнаками. Під горло підходив клубок розпуки: оце все, що може Київ вислать? В дорозі довідуюсь про повстання в Києві, зліквідоване Гайдамацьким Кошем. Дві юнацькі школи і Наливайківський полк несуть сторожу міста. В Полтаві неспокійно, там Богданівський полк. Убито к-ра полку Ластовченка. З 34-го і 6-го корпусів їдуть частини українізовані.

Ніяк не можу зрозуміть, як можна було дійти до братовбивчої війни?

Наші марксисти Винниченко, Петлюра, Порш, Мартос могли ж договориться з Леніним і Троцьким, марксистами. Мають одне гасло і одну ціль.

Видно, існують якісь інші розбіжності і поводи, коли доходить до збройної розправи.

Командир юнацької групи пор. Шелест добув для мене рушницю і 30 набоїв. Мало для бою, але добре і то.

Потяг рушає. Чуть крик, плач жінок. Приглядаюсь до молодих хлопців. Вони піднесені, тілько декілько були на позиції, чули свист кулі. Більшість необстріляна. Переживають цікавість і страх.

Минаємо Бровари, Басань, Бобровицю. В Ніжині стоїмо довше. Обідаєм, — смачний борщ і гречана каша.

Новини: 25. XII. в Харкові оголошено Українську Радянську Республіку; в тім радянськім уряді люди нікому не знані. Перед нами броневий потяг з артилерією. Надходе відомість, що Бахмач і Конотоп од вчора зайняті червоними.

Бойова тревога! Справджено поспішно рушниці, кулемети, набої. Їдем далі, попереджувані бронепотягом.

Минаємо міст коло Остра, далеко чуть стріли гармат — це веде бій наш бронепотяг.

Перед світом вигружаємось на ст. Пліски. Наскоро щось приносять з кухні, снідання — і колони вирушають наперед. З правого боку широке поле, з лівого зарисовується в ранішнім тумані ліс. Земля промерзла, не піддається лопаткам. Штаб, пункт санітарний і невеликий резерв зостались на станції.

Холодно. Нервове напруження перед боєм загострює слух і видимість. Розвивається гарматна стрілянина спереду.

Раз за разом характеристичні стріли з потягу і батарея б'є з лівого боку, там власне розвинулась наша лава. Вискакує потяг з двома вагонами і платформою, на которій стоїть 75-мм гармата. Ото такий наш бронепотяг! Одна гармата, один кулемет і 5 чоловік залоги. Штабс-капітан Лощенко, незрівнянний артилерист, людина великої одваги, маневрує між станцією і лавою, весь час веде огонь.

З противної сторони артилерія б'є щораз силою 8-10 гармат, вибухи густіші, але не цільні. Застукали, застрочили кулемети з лівої сторони: там вийшли густі лави противні. З обох боків густий огонь рушниць. Наша група займає праве крило, кулемети замасковані між протисніжними заслонами. 

Бачим перед собою лаву: іде з криком і починає здалека стрілять, хаотично і неприцільно. Десь високо свистять кулі. Гранати і шрапнелі переносять на 200–300 кроків за залізницю.

Допустивши на одлеглість 150 кроків, стріляєм залпами, один за другим, кулемети одізвались короткими чергами і перейшли на довгу стрічку.

Наступаючі змішались, хвилину закрутились і кинулись бігом назад. Багато чорних матроських бушлатів. Слідом лізуть ранені, кільканадцять лежать без руху.

Вияснилось, зник туман, видно далеко вліво густі лави: одна за другою висуваються за наше крило.

Там б'є Лощенко і безперервний кулеметний огонь. Проти нас тепер стріляє здалека одбита лава.

Курінь одступає щодалі скоріше під прикриттям Лощенка і кількох кулеметів.

Скоро і хаотично іде погрузка під гарматним огнем двох батарей, на щастя, не цільним.

Червоні посуваються поволі, обережно. Їдемо назад, маючи бронепотяг в прикритті. Мало осталось там набоїв при гарматі.

Наші страти в бою під Крутами: 30 убитих і тяжко ранених, невинесених. Легко ранених коло 50–60. Страти противної сторони кілька раз більші, як завше у наступаючого. З жалем і пригнобленням вертались ми з першого поважнішого бою — переможені. Будь нас 1500–2000 обстріляних з батареєю артилерії, наслідки бою були б одворотні, не ми одходили б переможені.

Наслідки бою на дальшу мету не були такі трагічні.

Офірна найцінніша студентська молодь чесно і героїчно ставила чоло двадцять разів лічнішому військові з двома батареями.

Правдивим героєм бою був Лощенко і його четверо та машиніст з кочегаром на паровозі.

Червоної гвардії було 8 000-10 000 з двома батареями. Не були вони і належно приготовлені.

Іронія судьби в тім, що командував наступаючою групою бувший жандармський п. полковник Муравйов.

Горе переможеним! Почалась масова дезерція Київського гарнізону. Уряд і багато заможніших людей, політичних діячів покинуло столицю. В Центральній Раді і уряді взяли провід соціал-революціонери. Ні одного когось широко знаного і авторитетного.

Новий уряд вислав делегацію до Береста, де знаходилась делегація Совнаркому на чолі з Троцьким. Велись саме переговори про закінчення війни.

Київ покинули дві військові частини, вірні урядові Незалежної Народної Республіки.

Авраменко Никифор. Спогади Запорожця: Документальне видання. – Київ, 2007. – С. 222-224