Фіголь Атанас - "Крути"

(15-ті роковини бою)

 

Горе народові, що забуває своїх героїв.

ДО ІСТОРІЇ КУЛЬТУ «УКРАЇНСЬКИХ ТЕРМОШЛІВ»

 

У хвилі, коли під Крутами розігралась трагічна дія епопеї відродженої України, мало хто здавав собі справу, який величний безсмертний акт історії звершився в тому дні (29. І. 1918) на полях Чернігівщини. В ім'я найсвятішої любови Батьківщини, коли не було кому станути на захист кордонів молодої держави, пішла у бій горстка гордих юнаків, щоби своїм чином струснути совістю нації, совістю всіх майбутніх поколінь, доки не звершиться ідеал, якому вони віддали своє молоде життя.

В перших днях наступу Муравйова на Київ мало хто знав про Крути — «Українські Термопіли». Україна захлистувалася тоді в хаосі боротьби з анархією і большевизмом. У кілька день після крутянської трагедії упав золотоверхий Київ; в обіймах розшалілого червоного терору знайшли смерть нові гекатомби української молоді: розстріл кількох сот студентів і учнів у Маріїнськім парку (гл. Бібліографія: 1, 6). Україна сплинула кров'ю своїх найкращих синів.

І щойно 19 березня 1918 р., коли відплинула на деякий час червона змора, Україна відчула болючу рану. Вулицями сплюндрованого Києва проходив на Аскольдову могилу жалібний похорон; тоді враз з глухим гуком грудок землі, що сипались на труни дерев'яні... родилась «друга — побіч Тарасової — свята могила над Дніпром», «...родилась велика леґенда, ...леґенда свобідної нації про «300 героїв — лицарів абсурду».

Першими ластівками всенаціонального культу Крутів були часописні статті й звідомлення, що появилися в той час у Києві, Львові, Відні... Трагічний біль, а рівночасно любов, пошана, пієтизм до молодих спартанців, віра в те, що їхня кров не стане звичайним погноєм, але почвою нових, великих чинів — нової епохи України, пробивається в кожній навіть найбільше скромній новинці.

Першу, незначну данину пам'яті героїв сплатив Український Генеральний Штаб виданням брошури, присвяченої пам'яті тих, що впали під Крутами (гл. Бібліографія: 14, 15). Нова хвиля большевизму, що до сьогодні заливає Україну, перервала дальшу появу зовнішніх виявів культу. Але леґенда лицарів абсурду там живе, бо передаватимуть пам'ять про могилу над Аскольдовою кручею матері, батьки й діти, мов дорогоцінні святощі, бо там, на чернігівських полях, остали Крути!

В бою під Крутами гинули сини Соборної України: за кількома трунами не було нікого, крім товаришів по шкільній лавці й зброї, — це були гімназисти-галичани, що своєю кров'ю принесли першу жертву на вівтарі української соборности (гл. Бібліографія: 31). Тому, коли замовк Дніпро й чернігівські поля, промовив Дністер і верховини Карпат; бо й друга могила над Дніпром стала безцінною власністю всієї української нації.

Культ Крутів зродився в Галичині в гурті пластової молоді. В 1926 р. постає у Львові «Курінь Старших Пластунів ім. бою під Крутами». Годі сказати, для чого цей гурт старших пластунів вибрав собі саме цю назву: Крути для галичан тоді й ще довго опісля були незнані. В 1926 р. появилася тільки непомітна статейка в ЛНВ автора Л. Л.: «Спогади про події під Крутами» (гл. Бібліографія: 19.). Вистачило, мабуть, однієї тієї згадки, щоб пластуни, ведені дивним почуттям, спершу ще, може, несвідомо, почали ширити леґенду про лицарів абсурду серед пластової молоді. В рік опісля члени «Куреня бою під Крутами» лучаться з «Лісовими чортами», бо знайшли вони спільний шлях і спільну мету. Відтоді «Крути» стають курінним святом «III Куреня УУСП — Лісові чорти». В пластовій домівці й при Ватрі Великої Племінної Ради зростала леґенда чернігівських степів. Душі героїв не остали вже більше самітними, бо рік-річно браталися з ними в річницю бою думки, що линули до них з малого поки що гурту пластунів.

1930 рік приносить закриття Українського Пластового Уладу на цілому терені Польщі. Старші пластуни переносять свою діяльність на студентські організації. З того часу «Крути» стають власністю всієї української молоді.

В дванадцяту річницю відбуваються заходом філії Товариства Наукових викладів ім. П. Могили у Львові перші всестудентські сходини, присвячені пам'яті героїв Крутів.

Тринадцяту річницю вшанувало вже львівське студентство торжественніше, а саме одноденною голодівкою, рядом святочних сходин і рефератів на провінції та грошовою збіркою на політичних в'язнів (гл. звідомлення в хроніці «Студентського Шляху»). В цьому ж році (1931) скликано в днях 21 і 22 березня II Крайову Студентську Конференцію у Львові, в якій бере участь біля 100 відпоручників студентських організацій. На конференції прийнято аклямацією1 ряд резолюцій, з котрих перша рішає, що: ...«роковини геройського «безумства» українського студентства, роковини бою під Крутами, стають від сьогодня українським всестудентським святом...» (гл. Студентський Шлях. — 1931. — Ч. 1-2. — С. 13).

Від цього часу культ героїзму українських студентів з-під Крутів зростає скорим ходом.

Чотирнадцяті роковини бою пройшли під знаком цілого ряду сходин і рефератів не тільки по містах і селах Галичини, а й по всіх закордонних осередках, де гуртується українське студентство. Майже всюди переведено одноденну голодівку, а також грошові збірки, які по традиції попереднього року призначено на політичних в'язнів. Студентство розкольпортувало2 також серед народних мас популярну брошуру: «Бій під Крутами» — видання «Студентського Шляху» в накладі 10 000 примірників. 7 лютого 1932 р. відбулася перша прилюдна Академія в залах міського театру, підготовлена дбайливо львівським студентством, присвячена «Українським Термопілам» (гл. Бібліографія: 39— 44).

Сьогодні, в 15-ті роковини бою, ми можемо бути певними, що запевнення, які над братською могилою складали представники української нації про вічне збереження пам'яті героїв серед грядучих поколінь, не були тільки звичайним шабльоном, але запорукою, яка в кільканадцять літ себе вповні виправдала.

На цьому місці слід звернути увагу на одну річ. У ширшого загалу нашої інтеліґенції немає розуміння ваги творення й плекання великих, притягаючих, історичних леґенд. Якась дивна нічим не виправдана рабська скромність, а може, страх каже все ставити вище чужі твори духу й чужі діла, чим свої найбільше світлі моменти історії. Тому так мало стрічаємо самовпевнених українців, так мало наших земляків, котрі свідомо були б гордими з приналежности до української нації. Чужинець у час неволі зумів осмішити й вмовити в нас нижчість нашого походження й культури, й це, як несвідомий відрух, покутує у нас ще й досі. Ось на тому тлі стає зрозумілим, як один з учасників бою під Крутами міг написати такі слова (гл. Бібліографія: 31): «...На закінчення ще кілька слів. Буде перебільшенням називати Крути, як це часто роблять, українськими Термопілами. Не кажучи вже про те, що бій під Крутами не мав жодного стратегічного значення, але й трагічна його розв'язка блідне після тих гекатомб жертв, які з того часу й по нинішний день несе Україна...» Ось і маркантний приклад. Не вміємо бути гордими! Можна погодитися, що жертви, принесеш на вівтарі самостійности України, перевищують саму жертву Крутів, що «...спомин про крутянську трагедію мусить лишитися як грізне memento нашого українського невміння організувати ті моральні сили, які в українстві є». Але це ще зовсім не оправдує того, щоби Крутів не називати Українськими Термопілами й, що називаючи їх так, допускаємося «перебільшення». Це й сам автор відчуває, коли безпосередньо далі пише: «...Одного лише не дасться цьому, може, й незначному епізодові відібрати — це того чистого, нічим не скаламученого національного ідеалізму, який був у ті часи в української молоді і висловом якого був бій студентського куреня під Крутами».

Отже, Крути можуть бути для нас чимось більшим навіть, як Термопіли, й, напевно, будуть вони «дуже значним епізодом» в нашій історії. Бо в бою під Крутами зовсім не хочемо шукати стратегічних успіхів чи «реальних» наслідків. В леґенді Крутів ми мусимо й хочемо апотеозувати саме цей величезний національний ідеалізм тогочасної української молоді, хочемо творити культ посвяти для Батьківщини, хочемо увіковічнити перлу-леґенду — безсмертне джерело сили грядучих поколінь!

БІБЛІОГРАФІЧНІ ДЖЕРЕЛА ДО ІСТОРІЇ БОЮ ПІД КРУТАМИ

Рішенням II Крайової Конференції дня 21 і 22 березня 1931 р. студентство визнало роковини бою під Крутами українським всестудентським святом. Цим рішенням взяло воно на себе обов'язок не тільки увіковічнити пам'ять героїв, а й прослідити й заховати (зберегти — ред.) для історії усі найменші подробиці цього монументального чину.

Праця в тому напрямі щойно починається. Ще в минулому році в усіх публікаціях знаходимо, що бій цей відбувся 30 січня. Сьогодні на основі матеріялів з 1918 р. (гл. Бібліографія: 4; 5) і деяких споминів учасників (гл. Бібліографія: 32) мусимо прийняти дату 29 січня. Абсолютної певности за цією датою ще й сьогодні визнати годі. Також щойно цього року можемо опублікувати цілий ряд прізвищ стрільців і старшин, зарівно наддніпрянців, як і галичан, які загинули під Крутами. Вкінці устійнено імена зрадників, як також висвітлено багато інших моментів бою.

У напрямі здійснення вищезгаданих завдань, які прийняло на себе студентство, визнаючи Крути своїм святом, найважнішим являється призбирання відповідних матеріялів, у першу чергу бібліографічних. Першу спробу зібрання джерел до історії бою під Крутами вміщуємо сьогодні. Цей список далеко не повний, бо матеріяли, які дійшли до Галичини в 1918 р. (в Бібліотеці НТШ у Львові), з огляду на тогочасні відносини незвичайно скупі.

1. Жертви большевицького панування у Києві. — Кіевская Мысль — 3. III. 1918. — Ч. 16 (за «Боротьбою»). Передрук: Вісник Союза Визволення України. — Відень, 1918. — С. 197.

Большевики розстріляли за 10 днів свого режиму около 5 000 людей. Між іншими загинули: Бочковський, Зарудний, Пугач. Одних тільки українських гімназистів, записаних у бойовий курінь і вільне козацтво, розстріляно 168 чоловік. З морського куреня розстріляно 215 матросів, що проголосили невтралітет.

2. Похорон жертв боротьби за волю України. — Народня Воля. — Київ, 1918. — Ч. 32. — С. 4.

Вчора відбувся урочистий похорон студентів і гімназистів, що виїхали в свій час і впали в бою з большевиками під станцією Крути. Промовляв М. Грушевський: «...стримайте ж ваші сльози, які котяться. Ці юнаки поклали свої голови за визволення вітчини, і вітчина збереже про них вдячну пам'ять на віки вічні».

3. Ю. Д. Два похорони. Боротьба, орган Укр. Партії Соц. Револ. — К., 21. III. 1918. — Ч. 21.

Похорон відбувся у вівторок 19. III. 1918; «...попереду учні різних шкіл, дівчата несли вінці і квіти».

4. Похорон студентов-козаков. — Кіевская Мысль. — К., 19. III. 1918. — Ч. 28. — С. 3.

Сегодня, 19 марта, состоятся похороны 28 козаков — студентов сичевого куреня, погибших при с. Круты. Из убитых опознаны студенты университета св. Владимира: Владимир Шульгин, Божко-Божинский, Попович Александр, Андреев, Дмитренко; студенты украинского народного университета: Исидор Курик, Александр Шеретюк, Емельченко, сотник куреня (має бути Омельченко), Вороженко-Колончук, Головощук, Чижов, Кирик; гимназисты укр. гимназии: Андрей Соколовский, М. Ганькевич, Евгений Тернавский, Пипский, Гнаткевич. Президиум центрального представительного органа студентов университета постановил призвать студентов принять участие в похоронах. Тела погибших прибудут на пассажирский вокзал, откуда в 2 ч. д. похоронная процессия направится мимо Владимирского собора на Аскольдову могилу».

В цім же часописі на першій сторінці уміщено ряд клепсидр нарівні в російській, як і українській мовах, з котрих деякі наводимо з огляду на їхній важний зміст:

«Похорон студентів та гімназистів-січовиків, забитих при станції Крути, відбудеться у вівторок 19 березня на Аскольдовій могилі. Жалібний похід рушить від пасажирського вокзалу о 2 год. дня. Родичів прохають приходити пізнавати до похорону на вокзал (фрухтова вітка)».

«Родина забитого в бою під Крутами 16 січня Володимира Шульгина сповіщає, що похорон його разом з другими товаришами відбудеться сьогодні».

«Д-р С. Ф. Тартаковский с семьей извещает о смерти зятя Владимира Яковлевича Шульгина, убитого в бою под Крутами 16 января».

Отже, як бачимо, дата бою подана тут двічі на день, 16 січня ст. ст., тобто 29 січня за н. ст.

5. Похорон студентов гимназистов-сичовиков. Кіевская Мысль. — К., 1918. — Ч. 29. — С. 3.

Короткий опис похорону. На першій сторінці — клепсидри, в одній з них дата бою подана знову: 16 января.

6. Чаговець Всеволод. «Рro patria mori». — Кіевская Мысль. — К., 1918. — Ч. 31. — С. 2.

Стаття писана по-російськи з приводу похорону героїв з-під Крутів. «...Матери сохранят в своей памяти не только скорбь, но и гордость. Гордость матерей, отдавших сыновей «за отчизну». Дальше згадується про розстріл большевиками біля 200 гімназистів у Маріїнськім парку за те, що знайдено списки записаних в число «вільних козаків». «...И вот по этим спискам детей и юношей хватали, избивали и расстреливали. ...Бедные дети и да будет сохранена о них светлая память».

7. Старицька-Черняхівська. Пам'яті юнаків-героїв, замордованих під Крутами. — Нова Рада. К., 24. III. 1918. Ч. 41. — Передрук: Вісник СВУ. — Відень, 1918. — Ч. 15. — С. 224.

«...Для нас ця могила лишиться навіки полум'ям віри, вона дала нам незабутнє минуле.

Це буде друга свята могила над Дніпром. В хвилині одчаю, в хвилині занепаду, в хвилині знесилля будуть приходити до неї старі й малі, щоб відживитись тим святим вогнем ентузіязму, який палатиме тут і під камінним хрестом.

Діти України — це ваша могила, вона буде тим дзвоном, що vivos vocat, не дасть нам спинятись, не дасть забути.

Цей день стане днем всієї шкільної молоді України. Від року до року сюди будуть приходити, тут будуть молитися, тут будуть складати братерську присягу ті, що матимуть переступити поріг життя.

І коли життя зітре з пам'яті сучасних ці дорогі обличчя наших братів, коли прийдуть нові люди... вони пам'ятатимуть, що тут лежать ті, що віддали все, що мали, молодість, щастя й життя за волю України.

Будьте ж певні, дорогі, незабутні герої, ваша смерть не згинула марно! Чуєте?! Вона живе й житиме довіку — Вільна Самостійна Україна!»

8. Поліщук Валеріян. Над свіжою могилою. — Шлях. — К., 1918. — Ч.3. — С. 23. Рефлексії.

«...Стою над свіжою могилою юнаків... переглядаю написи на стьожках вінків: ...«За честь і волю України положившим життя під Крутами». «Синам України — борцям за її волю»... і багато інших...

Ще більшим сумом віє од тих слів, правдивих і шабльонових... Розглядаю знову вінки ... Напис хімічним олівцем біжить нерівними каракульками. Читаю: «...Милому мойому Грицеві від його Олесі...» ...певно, вийшли вони з-під руки, обмитої дужими гарячими сльозами...»

9. Похорон жертв большевицького варварства. — Діло. — Львів, 24. III. 1918. Ч. 67, у передовиці «Реконструкція українського кабінету»:

«...проф. М. Грушевський, повідомляючи про похорон січовиків-студентів, забитих під Крутами, пропонує перервати засідання (Малої Ради) і взяти участь в похороні. Під час промови М. Грушевського чутно грюкіт у стіну знадвору: то з будинку Центральної Ради знімають великого двоголового орла — герб колишньої самодержавної Росії. — ...Дня 19 березня відбувся похорон студентів-гімназистів... співав студентський хор під управою Кошиця».

10. З останніх днів большевицького панування у Києві й перших днів по визволенню. — Вісник СВУ. — Відень, 1918. — Ч. 14. — С. 206.

Подано вістки за київськими часописами.

11. Похорон студентів-січовиків. — Вісник СВУ. — Відень, 1918. — Ч. 15. — С. 231 (новинка).

12. Сестра-милосердя. Затавровані прокляттям. — Військово-Науковий Вісник. К., 1918. — Ч. 1. — Видання Українського Генерального Штабу.

Подано це джерело на основі рецензії, уміщеної в «Шляху», К., 1918. — Ч. 4—5: «Треба на хвилю зупинитись на напівбелетристичній замітці сестри-милосердя «Затавровані прокляттям» (Єгоров, Муравйов, Ремньов). Ця замітка має значення суспільно-історичне.

13. В. А. Позбавлення від большевиків на правобережній Україні. Військово-Науковий Вісник Генерального Штабу. — К., 1918. — Ч. 2. — С. 38—48.

Подано загально напрям і сили большевиків під час наступу на Київ. Згадується про Крути.

14. Позбавлення України від большевиків. Пам'яті згинутих під Крутами. Вид-во «Військово-Науковий Вісник». — К., 1918 (брошура).

Цього дорогоцінного видання, на жаль, нема в збірках НТШ. Подаю його на основі слідуючого джерела:

15. Кончиц І. Рецензія на брошуру: Позбавлення України від большевиків. — Шляхи. — К, 1918. — Ч. 10-11. — С. 90—92, відділ «Бібліографія»:

«За цією брошурою ми визнаємо подвійну вартість: по-перше, вона призначена пам'яті загинувших під Крутами і таким чином являється першою даниною пошани од українського суспільства на труну тих, хто своєю смертю врятував честь держави, і по-друге, — своїм змістом дає читачу можливість уявити большевицьку епопею на Україні».

16. Кравченко Уляна. Під Крутами (поезія). — Загальна книгозбірня. Коломия, 1931. — Твори. Т. II. — «Для Неї все». С. 61—62 (сам вірш писаний в 1918 р. — Солець— Дрогобиччина).

17. Дорошенко Дмитро. Пам’яті тих, що полягли під Крутами. — Гл.: Давний Роман. Про Січових Стрільців. — Народня Бібліотека «Чорногора». — Відень, 1921. — Ч. 1. — С. 73—79.

18. М[онкевич] Б[орис]. Крути. — Калєндар «Червоної Калини». — Львів, 1923. — С. 33—38 (передрук з «Трибуни» — спомин учасника).

19. Л. Л. Спогади про події під Крутами. — ЛНВ. — Львів, 1926. - Кн. IV. — С. 309—313 (спомин учасника).

20. Крезуб Антін. «Українські Термопілі» — в десяту річницю бою під Крутами. — ЛНВ. — Львів, 1928. — Кн. II. — С. 105—109.

21. Гнатюк Назар. Герой з-під Крутів. — ЛНВ. — Львів, 1928. — Кн. IX. — С. 17—19.

Автор спровокований статтею Крезуба (гл. 20.), описує те, що бачив і чув про зрадника Носенка.

22. Удовиченко О., генерал. Загибель студентського куреня під Крутами. — Військова Справа. — Париж, 1928. — Ч. 2. — С. 5— 8 (автор стрічався після бою з деякими учасниками).

23. Ісаїв П[етро]. М. Термопілі й Крути. — Молоде Життя, орган Укр. Пласт. Уладу. — Львів, 1928. — Ч. 1-2.

24. Борис Монкевич. Бій під Крутами. — Поступ. Львів, 1929. — Ч. 2. — С. 59—65 (спомин учасника).

25. П'ясецький А[ндрій]. В річницю боротьби під Крутами (поезія). — Молоде Життя. — Львів, 1929. — Ч. 3.

26. Кривавий Хрест (передмова). — Український Голос, орган націоналістичної думки. — Перемишль. — 2. II. 1930.

27. Бабій Олесь. Під Крутами (поезія). — Літопис «Червоної Калини». — Львів, 1931. — Ч. 2. — С. 2.

28. Фіґоль Атаназій. Бій під Крутами — в 13-ту річницю. — Літопис ЧК. — Львів, 1931. — Ч. 2. — С. 2—6.

В статті поміщено: 1. орієнтаційну карту большевицького наступу на Київ і бою під Крутами; 2. дві світлини з похорону героїв. Годиться зазначити, що подана під знімками дата похорону (10. III. 1918) не відповідає історичній правді, (гл. 3, 4, 5, 9).

29. Чолій Іван. Пам'яті Осипа М. Твердовського. — Літопис ЧК. — Львів 1931. — Ч. 2. — С. 16.

Сотник О. М. Твердовський — учасник бою під Крутами — визначний громадський діяч. Помер 1930 р. в м. Єш-Альзет, Люксембурґ. Там же вміщено його світлину.

30. Монкевич Борис. З листів до Редакції. — Літопис ЧК. — Львів, 1931. — Ч. 6. — С. 9.

Біографічні дані про зрадника з-під Крутів, сотника Тимченка, та вияснення в справі його імені.

31. Л[оськ]ий І[гор]. Крути. — Літопис ЧК. — Львів, 1932. — Ч. 2. — С. 2—5 (уривок із споминів учасника).

32. Пор. Михайлик Михайло. День 16 січня 1918 р. (ст. ст.). — Літопис ЧК. — Львів, 1932. — Ч. 2. — С. 11—13.

Поручик Михайлик подає дату бою 16 січня ст. ст., тобто 29 січня н. ст. У примітці від Редакції подано короткий життєпис пор. Михайлика — учасника бою під Крутами, члена Партизансько-Повстанчого Штабу ген. Тютюнника 1921 р. Помер він на еміґрації в Сарнах 1934 р.

33. Пор. Михайлик М. Виступ Першої Української Військової Школи. — Літопис ЧК. — Львів, 1932. — Ч. 3.— С. 18—22.

В статті вміщено чотири світлини з похорону героїв з-під Крутів у Києві. Подана під світлинами дата похорону помилкова (гл. 28).

34. Романенчук Богдан. Бій під Крутами пам'яті лицарів абсурду. — Популярна Бібліотека «Студентського Шляху». — Ч. 1. — Львів, 1932 (брошура 15 сторін, наклад 10 000).

35. Романенчук Б. Крути в 14-ті роковини геройського безумства українського студентства. — Студентський Шлях. Львів, 1932. — Ч. 1.— С. 2—5.

36. Романенчук Б. Тим, що впали під Крутами. — Вогні. Львів, 1932. — Ч. 3. — С. 33—34.

37. Янів Володимир Михайло. Крути. — Популярна Бібліотека «Студентського Шляху». — Ч. 1. — Львів, 1932.

Вірш призначений для Академії в XIV роковини бою (частково друкований у ЛНВ. — Львів, 1932. — Кн. II. — С. 169).

38. Янів В. М. В чотирнадцяті роковини геройського безумства. — Український Голос. — Перемишль. — 28. II. 1932. — Ч. 7.

Вступне слово, виголошене 7. II. 1932 р. у Львові на Академії, присвяченій вшануванню пам'яті бою під Крутами.

39. Л. В. Академія пам'яті Великих Борців. — Неділя. — Львів. — 14. II. 1932. — Ч. 6.

40. Ол. У XIV роковини бою під Крутами. — Діло. — Львів. — 9. II. 1932. — Ч. 29.

41. Роковини Великого Чину. — Новий Час. — Львів. — 10. II. 1932. — Ч. 30.

42. М. К. Чи це не скандал! — Новий Час. — Львів. — 1932. — Ч. 32.

Скандал у тому, що в Академії в XIV роковини бою під Крутами перші ряди крісел, призначені для «батьків», світили пусткою. Це «явище» підчеркнула уся без виїмку українська преса. Ще один причинок до проблеми «двох генерацій».

43. Вартовий А. Академія в честь бою під Крутами. — Час. — Львів. — 10. II. 1932. — Ч. 124.

44. Крути — свято української молоді (передова). — Нова Зоря. — Львів. — 11. II. 1932. — Ч. 10.

Вкінці годиться згадати картину з баталістичної виставки артиста Леонида Перфецького в Парижі (1932 р.), під заголовком «Під Крутами» (репродукція в «Літописі ЧК». — Ч. 7-8. — 1932. — С. 19). Немає сумніву, що Крути будуть темою не одного ще мистецького твору.

Студентський шлях. — 1933. — Ч. 1 (21). — С. 4—11.