Юриняк Анатоль - Пам'яті Крутянців (1960)



І сум, і жаль, де Крути —
І гордим треба бути.

Чорну вістку вітер котить,
Жили дротина:
— Ой, лежить там цвіт покотом,
Зяють триста ран!..
В чорній тьмі зринає змора —
Командирів кінь:
— Ой, згинає мене горе,
Вже не чую ніг...
Сумно ворон знявсь угору,
Сумно кряче: — Кру-у...
Хто посміє їх клювати?!
Ой, не сила вже літати —
Нині я помру...
Морок дуже налягає,
Сипле снігом тьма...
Важко бачить,
Трудно вчути —
Тане крига, лід пекучий,
Із сердець палких, жагучих
Воля вироста!..

* * *
Не наказ їх кликав на ворога йти —
Покликало серце гаряче.
Хай буде їх триста іти до мети,
Хай смерть хижа свище завоєм густим, —
Вперед несуть серце гаряче.
І знявся Див сумом:
— Ой, буде жаль!
Та ж їх тільки горстка,
Напроти ж — вал:
Балтійські матроси —
Розлючені оси.
Балтійські матроси мчать учвал!

І кров полилася. В нерівному змагу
Багнетом прибито юнацьке життя.
Живий не схилив українського стягу,
А смерть їх значила державне буття.
Безсмертен народ, де за волю в боях
Юнацькою кров'ю позначений шлях!