Героям Крут
...І їх нема...Чия важка могилаЗависочіла праведнимхрестом?..Це Україна тут
похоронила,
На верхогір'ї,
над святим Дніпром,
Їх, воїнів, що
у похмурім полі
Від ворога не знали
вороття.Їх, лицарів,
що віддали за волю
І молодість,
і радість, і життя...
...Тоді вони
пішли в завію,
Задивлені в блакитну мрію,І круто стали біля Крут!
...А орди пруть,
а орди пруть...
Не зупинили... поляглиВ снігу...
Серед важкої мли...
...Колись розкаяний Каїн,Що брата свого убив,Тікав од страху стежкамиСеред зарослих нив.І юродивий Юда,Що грішно продав Христа,Як зникла з очей полуда,Мов неприкаяний став.Оглушений тяжко глумом,Не стерпів намулу мук,І, гнаний, немов самумом,Сам зачепився за сук.
А більмоватий більшовикДо крові, до розбою звик,Стріляв, і різав, і колов,Розтрощував
злорадно кості,І п'яний
захлинався в злостіАж поки труп не захолов...
Вгамуйся, серце...
Не руш їх спокою, не руш...
Чи чуєш голос їхніх душ?
— Як вони нас катували!
— Вістрями очі виймали...
— Недостріляних
розпинали....
— Багнетами протинали......В той день,
коли вони у Київ
Удерлися, як татарва,І біль неначе серце виїв,І з туги никла голова,Прийшла до мене
скорбна мати
І слізно мовила: — ЯкаНедоля!.. Важко розказати...Я мала — Боже мій! — синка,Як сонце в небі...
Він пішов
Тоді до Крут. Пішов у бій!..І не вернувся...О, де ти? Де ти, сину мій?!Коли б я заломила рукиІ проблагала: — Пожалій!
Стигне кров...
То він би не пішов з розпукиТуди, де кат і лиходій.Та я... Не сила розказати!Перехрестила я дитя...Його чекала друга мати,Її жалі, її життя.
О, рідна Мати-Україно,Благословенна з матерів,Клянемося тобі уклінноЖиттям і долею синів —У цій Аскольдовій могилі,Де Володимирська гора,Ми їх, померлих, схоронили,Та воля наша не вмира!Вона здіймає гори-хвилі,Як гнів ревучого Дніпра!
< Попередня | Наступна > |
---|