Гнатюк Іван - Крути

За набої в стінах Софії,
За криваву скруту Крут, —
Хай московське серце Росії
Половецькі пси роздеруть.
Євген Маланюк

Боже, скільки святого гніву,
Самозреченого, як аскет,
У карбованім ритмі співу
Тим прокляттям прорік поет!

Те прокляття — то крик страшного
Болю й розпачу — гнів стріли,—
Хто безгрішний — хай кине в нього
Камінь осуду чи хули.

Допекло до живого, видно,
І, готовий на сто розп'ять,
Він зненавидів, мов єхидну,
Азіатсько-московську рать.

То не рать, а лихе наслання,
Де не ступить — лише хрести, —
Бій під Крутами — це остання
Крапля в чаші святої мсти.

Проти горстки крутянців — юрми
Звироднілих і злиг злодюг, —
Що тій горстці у п'янім штурмі
Рукопашно спустити дух!

1 рішились на смерть — три сотні
Неопалених в битві жертв, — ї
хній подвиг — то клич Господній,
А не просто жертовний жест.

Кануть сльози з ікон Софії
І кривавляться рани Крут, —
Чом же й досі за них Росії
Не карає Господній суд?

Чом не спалить вогнем спокути,
Не воздасть за тяжкі гріхи,
За Полтаву
Батурин,
Крути —

Їхня крівця ще й досі ллється —
Не боїться Москва яси,
І чомусь її злого серця
Не деруть половецькі пси.