Земля дрижала. Схід в огнях жеврів.
Сурміли сурми. Гримали гармати...
А в їх очах вогнистих і завзятих
Горів святий благословенний гнів.

Ішли, де білість сніжних полів,
Де смерть взялася з вітром танцювати;
Свистіли кулі... Рвалися гранати...
— і постаті майнули в вир вогнів.

І прогоріло... Порохом зайшло...
Могилок триста заросло травою.
А ти, як все, усміхнене село
Сниш сині сни в солодкому спокою.