На Бахмач суне Гомель і Брянськ
І поник уже Глухів... Чернігів —
І шляхами до Київських Брам
Віє подих обиди й кормиги.

В Україну голодна Москва,
Йде з розбоєм, вогнем і мечами,
А за нею Китай, Жидова
Розтеклися товпою, ордами!

Підступають Березін, Єгоров,
І справляють гармати на Київ —
І від Харкова йде Муравйов
І лютує, казиться, і виє.

...Ще недавно Софійський Майдан
Серед прапорів ріс аж під небо —
А вже нині — не наш Ромодан...
І — нема вже полків на потребу!..

І палають Дніпра береги,
І здались уже Харків, Полтава —
Топчуть Землю Святу вороги,
Гине воля здобута і слава.

І у крові полощуть мечі,
Розлилася червона потопа —
І мордують людей тисячі...
Що їм Бог, і закон, і Європа!

Вони смерть лиш несуть і пожар
І неволю і люту руїну —
І не видно вже сонця з-за хмар...
І содома жере Україну!..

І ось триста юнацьких грудей
На московські повстало гармати —
Триста хлопців безвусих... дітей,
Забажало за край свій сконати!

Триста хлопців, як шовки, як цвіт,
Що на досвітку виріс у зарях —
Триста хлопців і кожний привіт
Свій шле у пожарах.

На червоно зогрівсь кулемет —
І вже далі набоїв немає, —
Але кожний лишає сонет
Україні на снігу кривавий!..

Триста хлопців безвусих — дітей,
Триста хлопців, соколів, рекрутів
Із піснями на грім батарей
В бій останній двигнулись на Крути!..

І з них кожний спинити бажа
Вал дев'ятий, що суне з півночі —
І вогні на їх лезах дрижать,
І від гніву палають їх очі!..

Тридцять тисяч московських штиків
Піднялося до їхніх грудей —
Україно, провадь юнаків!!!
Бо їх смерть — Твоя слава, трофей!!!