Зоріла золота заграва,
Здригався світ під звуки сурм.
Широко залунала слава,
Що нам воскресла вже держава,
Що Україна встала з тюрм.

Гоїлися столітні рани,
Бо не царив вже кволий жах;
Лежали в поросі тирани,
Розірвано важкі кайдани,
Стеливсь в майбутнє ясний шлях.

Заграли нам воскресні дзвони
І вже жертвенний, власний труд
Творив права, свої закони,
Царив вже лад, а не прокльони,
Своя влада, не царський кнут.

Нечайно!.. Що це? Що це чути?
— Це знову наїзд диких орд!
На досвітках прийшлось збагнути
Питання: Бути чи не бути?!
Без війська, — без своїх когорт!

Невже ж побідять супостати?
У відповідь паде наказ:
Хто волю любить, в ряд ставати,
Книжки змінити на гранати,
З огню творити славний час!

Нема дорожчого від честі,
Страшнішого чужих кайдан.
Настав вже час війни і месті!
Все Україні в дар принести,
— Це воля рідних нам спартан.

Орди шість тисяч йде у люті,
Пожежу запалив солдат.
Невже ж не бути нам? Чи бути
Покаже бій, порішать Крути,
Не володітиме в нас кат.

Падуть німі, зітхань не чути,
Незнане їм терпіння, жах.
Хто переможе? Чи ж збагнути...
Бо лицарів абсурду трупи
Мостили гордій славі шлях.

Вже знемагали, сил не стало,
То дальше морем лилась кров;
Їх так багато — нас так мало
(Розпукою в душі кричало)
І далі бій нерівний йшов.

П'янила ниви кров їх чиста.
Звершилося. Вже бій стихав,
І впали всі: героїв триста,
Останніх смілих гнів садиста
В полоні всіх закатував.

І впали всі і не спинили
Нового наїзду варвар;
— Та всі лягли, а не спочили,
Добули славу й нам лишили
Безсмертний взір: геройства чар.

* * *
«Чужинче, йди і Україні
Скажи, що звершений наказ.
Хай не сумує! На руїні
Збудуємо нові твердині
І в бій підемо другий раз!

Скажи, що шлях покажуть Крути,
Що замість терня ореол,
Що Україні вічно бути,
Про Україну всім почути,
Бо світу це новий престол!»