29 січня минуло 10 років з того часу, як студентський курінь загинув смертю героїв під ст. Крутами. Всі ми знаємо про загибель студентського куріня, та далеко не всім відомо, що то був за курінь, з кого він складався та чому загибель його особливо відзначена в історії нашої визвольної боротьби. Ми були свідками, як підчас нашої боротьби багато українських військових частин з честю загинули на полі бою, алеж загибель їх не розглядається нами як нормальний епізод війни і тільки військова українська історія відмітить славну смерть тої чи іншої частини.

Коротка, але повна героїзму та самопосвяти, боротьба студентського куріня є надзвичайне явище, бо під Крутами відбулась одна з величезних трагедій нашої визвольної боротьби, яка стала нашою гордістю.

Ст[анція] Крути та її околиці були свідками, як українська молодь, наші діти, зі святим завзяттям, з щирим почуттям до Батьківщини, тримаючи у слабких руках важку рушницю, своїми дитячими грудьми намагалися стримати наступ московських військ на нашу столицю – Київ. Ці діти майже всі полягли смертю хоробрих і жорстока рука москаля не зупинилася перед тим, щоб пробити своїм багнетом дитячі груди.

Автор цих рядків мав нагоду допитати кілька вояків студентського куріня, що випадково врятувалися від смерти.

29 січня увечері до штабу Гайдамацького Кошу на ст[анції] Бобрик зголосилося кілька учнів, що прохали відправити їх до дому в Київ. Це були підлітки від 14 до 16 років з обвітреними червоними обличчами, з задубілими руками, в шкільних убраннях, поверх котрих вже були накинуті звичайні стрілецькі плащі, якими їх прикрила дбайлива рука гайдамаків; юнаки, що розігрілись чаєм, з завзяттям оповідали свій бій. Не можна було добитися від них докладного опису бою, бо вони були дуже зденервовані і змучені. А коли наприкінці почали питати їх, що сталося з їх товаришами по куріню, то нерви одного з них не витримали і він почав гірко плакати, а крізь сльози чути було: "побили всіх... я бачив, як такий-то був забитий кулею, другого (призвища не пригадую) заколов москаль, та багато падало ранених".

З короткого допиту всіх вдалося уявити картину бою. Однак спочатку треба подати відомости про повстання студентського куріня та як він опинився на фронті.

На початку січня 1918 року ситуація на нашому північному фронті проти москалів склалася дуже несприяюче для нас. Червона армія під проводом тов. Муравйова розпочала наступ на Україну. До середини січня наші невеликі відділи примушені були віддійти аж до ст. Гребінка в напрямку Київ-Полтава, а з боку Гомеля – до Конотопу-Бахмача. Чернигів теж був занятий москалями. Червона Армія наближалася до Київа. Всі боєздатні війська були відправлені на фронт, лише залишилися ті, що були в стадії формування, а саме Гайдамацький Кіш під проводом С[имона] Петлюри та Січові Стрільці під проводом полковника [Євгена] Коновальця. В цей час для охорони Центральної Ради був сформований курінь з виключно учнів середніх шкіл та студентів. Обставини на фронті вимагали надсилки свіжих військових частин, а тому з відома Секретаріяту по Військовим Справам, на фронт був відправлений в напрямку на ст[анцію] Бахмач цей курінь. Тим часом москалі вже підходили до ст[анцію] Крути, де студентський курінь і мусів прийняти бій. Студентський курінь складений, як я це зазначив вище, з молоді, що ніколи не тримала рушниці в руках та не пройшла елементарних військових вправ. Завдяки надзвичайному поспіхові, вояки студентського куріня були відправлені на фронт в тому одязі, в якому вони ходили до шкіл. Таким чином з бойового боку студентський курінь не відповідав свойому призначенню, алеж завзятість його певно спричинилася до того, що Генеральний Секретаріят змушений був відправити його на фронт. Треба гадати, що ті, хто посилав студентський курінь, були певними, що останній буде чинити в зв’язку з якоюсь иншою військовою частиною, а між тим обставини примусили його в бій на ст[анції] Крути без підтримки інших частин.

Бій під станцією Крути

29 січня ешелони Червоної Армії підійшли до ст[анції] Крути і висадили десант. Певно, червоному командуванню було вже відомо, що якась українська частина зайняла позиції під ст[анцією] Крутами і перегороджує їм шлях на Київ. Москалі розпочали наступ. Студентський курінь, що займав позіцію з обох боків колії, вступив з ними в бій. Це було біля 10-ї години ранку. Мороз доходив до 12-15 ступнів. Місцевість, на якій лежала лава не давала майже жадного укриття. Юнаки лежали на голому снігу. Шанців не було. Не відкриваючи вогню, москалі широкою лавою пішли на курінь. Останньому була подана команда відкрити вогонь. Залунали стріли бойців, які квапливо стріляли, наладовуючи рушниці одубілими руками. Певно вогонь юнаків, хоть і безладний, наносив москалям втрати, бо їх лава залягла і теж відкрила вогонь. Далі бій продовжувався своїм нормальним шляхом. Москалі перебіжками почали наближатися до лав юнаків. З одного боку до 1000 досвідчених бойців, з другого – не більш 150 чоловік молоді, що вперше була в бою. Розпалені обставини бою, юнаки безупинно стріляли. Тим часом москалі своїм лівим крилом обходили ріденьку українську лаву. Серед юнаків були вже перші жертви – це забиті, що нерухомо лежали на снігу; чути було стогін ранених, алеж юнаки з рідкою впертістю і відвагою боролися далі. Ніхто з них не думав про відворот, всі продовжували лежати і стріляти в той час, як небезпека оточення була вже явна. Ось і ворожий бронепотяг зробив кілька стрілів і замовк. Тим часом маневр червоних – обход нашого правого крила закінчився. Відступати було вже запізно. Напівзамерзлі юнаки з великими труднощами володіли мало їм відомою зброєю – рушницею, а ноги, що зовсім замерзли, відмовлялись рухатись. З останніх сил боронилася молодь від ворога, який на короткій віддалі розстрілював її, а наблизившись почав колоти багнетами. Біля 15 годин все було вже кінчено і тільки залишились на снігу трупи юнаків. Майже п’ять годин жменя дітей стримувала наступ тисячного загону ворога.

Трупи юнаків ще довго лежали на полі, аж поки жалосливі селяне не прибрали їх.

Так трагічно закінчився запал українських дітей – послужити своїй Батьківщині.

Скільки треба мати відваги, щирости, аби вмерти в такий спосіб, в той час, коли в Київі тисячі здорових, сильних українців байдуже ставилися до наших бойових чинів. Українські діти сміло і відважно пішли битися з ворогом. Наша молодь у свойому завзятті, любови до своєї Батьківщини випередила дорослих.

Боляче і соромно, що приклад завзяття й самопосвяти дали діти.

Ми, українці, не вміємо і мало цінуємо своїх героїв. Історія кожного народу плекає і великою пошаною оточує такі героїчні зусілля своїх кращих синів. Ми ж цього не вміємо робити. Ми, читаючи стару історію, з захопленням довідувалися, як цар Македемонії (Спарти) Леонід трагічно загинув у Тернопілській тіснині разом з 300 своїх вояків від руки сотні разів переважаючого їх ворога Котраса. Алеж цар Леонід, хоч і мав малі сили, то були 300 спартанців, людей, що вже від колиски підхопили і отримали військову штуку. Цар Леонід захищав тіснину, а наші юнаки захищали широкі лани і степи України. Вони не були вправлені у військовому відношенню як спартанці, але вони володіли однаковою з ними зброєю – це любовю до своєї Батьківщини.

Крути – це українські Тернопіли і ми мусимо це цінити. Хай пам’ять по наших дітях, що згинули під Крутами, буде незабутня і хай їх смерть буде для нас прикладом, як треба любити свою Батьківщину. 

Військова справа (Париж). – 1928. – Ч. 2. – Квітень. – С. 5-8.