Лише над Україною
Розкине ризу ніч,
Над мертвою руїною
Живий лунає клич.

То з'єднаною лавою
По страдницькій землі,
Віків укриті славою,
Ідуть богатирі.

Йде не одна їх тисяча
З піднесеним чолом;
Блищить у сяйві місяця
Їх лицарський шолом.

Ідуть ходою бистрою,
Бадьорі і стрункі,
У бойовому вистрою —
Старшина й козаки.

Час не стоїть, не гається,
Летить на крилах ніч;
А військо поспішається
На Запорізьку Січ.

Туди, де воля вільная
Буяла і цвіла,
Де духом своїм сильная
Козаччина жила.

Де мури недобутнії
Під пилом довгих літ
На всі віки майбутнії
Ховають заповіт.

Вже довга путь кінчається
Вже чуть, як звідусіль
Летить-переливається
Дніпрових гомін хвиль.

А ось фортеця славная
Зоріє вже в імлі —
Святиня стародавняя
Козацької землі.

Лише ніде під мурами
Не видно вартових.
Гучних пісень з бандурами
Не чути бойових.

Проходить військо брамою,
Спиняються полки;
В чотирикутник, рямою
Постали козаки.

Вітає їх достойними
Словами отаман
З слідами незагойними
П'ятьох ворожих ран.

Про вчинки їм розказує
Славетнії дідів,
Вишукувать наказує,
Похованих скарбів.

Слухняно військо карнеє
Виконує наказ,
За літо те прегарнеє
Береться все нараз.

Каміння тихо зрушує,
Розкопує льохи,
З одвічних місць вирушує
Столітнії мохи.

І ось коштовні, близькії
Здобуто вже скарби,
Вже вітер запорізькії
Гойдає корогви.

У срібнім сяйві місячнім
Маячать бунчуки,
Походом многотисячним
Рушають козаки.

Ідуть з ясною вірою,
З вогнем палких надій,
Захоплені офірою
Ідеї дорогій.

У путь бласловила їх рідна
Мати-Січ,
Теплом своїм укрила
Весняна тиха ніч.

Широкими ланами
Розкинулась рілля,
Снить мрійливими снами
Знесилена земля.

Небес простора ніша
Сховала береги,
І непорушна тиша
Панує навкруги.

Та ось гучними звуками
Розлягся серед нив
І полетів над луками
Пісень бадьорий спів.

Ті пісні підхопили
Зоколишні гаї,
Луною їх відбили
В далекії краї.

Створила пісня вільная
Найбільше чудо з чуд:
Розбуркала всесильная
У сні змертвілий люд.

В серцях його зродила
Загаслії чуття
І душі воскресила
До чинного життя.

Дала нову їм силу,
І радість, і запал;
Зміцніла їхню віру
В народній ідеал.

Прокинулись оселі,
Зняли з себе саван;
Щасливі і веселі
Обличчя у селян.

Пригноблені, покорі,
Ще вчора — півмерці,
Сьогодня — вже бадьорі
За рідний край борці.

Сьогодня — гордовиті
Нащадки козаків,
Готові відновити
Традицію віків.

Країна вся палає
В повстань живім огні,
Усюди клич лунає:
"До помсти! До борні!"

Зростає, мов та хмара,
В народнім серці гнів;
Заслуженая кара
Чекає на катів.

"Знесемо зайд в'язницю —
Юрба селян гуде —
На Київ, на столицю
Нас Батько поведе!"

І здобувати слави
Пливуть зо всіх кінців
Одна по другій лави
Завзятих повстанців.

На небі вже світає,
Вже срібний місяць зблід;
Вояцтво вирушає
В останній перехід.

Пробуджена природа
Весняних повна чар;
Відродженню народа
Складає щирий дар.

Все пишно зеленіє,
Все в пахощах цвіте,
Красі життя радіє —
Величне і святе.

А небо вже міняє
Своїх убрань блакить,
На сході вже палає,
Вже золотом горить.

В промінні заясніли
Дахи церков нараз...
Усі загомоніли,
Усіх обняв екстаз.

То — рідная столиця,
То — символ всіх стремлінь,
Народняя божниця
Десятків поколінь.

Відвагою святою
Палають вояки,
Готуються до бою
Отамана полки.

А в місті вже тривоги
На всьому видко знак;
Даремно допомоги
Шукає переляк.

У вулиці столиці
Вступаютькозаки;
Дівчата, молодиці
Кидають їм квітки.

їх щиро обіймають,
Цілують, мов братів;
До серця пригортають
Героїв-юнаків.

Та військо без упину
В новий простує бій —
За вільну Україну,
За Київ рідний свій.

Одначе бій кривавий
Не довго вже тривав —
І клич побідний "слави"
Над містом залунав.

Ворожі сили темні
Тікають без доріг,
їх спротиви даремні —
Дух волі переміг.

Незломний дух народу,
Що склав на свій вівтар
В змаганні за свободу
І Крути, і Базар.

Що мав любов безмежну
До спадщини дідів,
І нині незалежну
Державу відновив.

Свою державу вільную,
Без тюрем та катів,
Могутнюю і сильную
Офірністю синів.

Воскресли мрії давнії,
Століть здійснився сон,
Софії старославної
Лунає передзвон.

Радіє волі виявом
Нарід-свободолюб...
І засіяв над Києвом
Відроджений тризуб.